Ковельський район(музей)

Ковельський район розташований у географічному центрі Волинської області. Центр - м. Ковель. Територія району - 1723000 гектарів. Населення - 43 тисячі чоловік, в тому числі працездатного віку - 20,2 тисячі чоловік. Адміністративно-територіальний устрій: cелищ - 2, cіл - 91. На території району знаходиться музей-садиба Лесі Українки в с. Колодяжне, фонд якого становить 4127 експонатів, музей "Лісової пісні" в урочищі Нечимне та історико-краєзнавчий музей в с. Уховецьк. Село Колодяжне лежить в одному з чарівних куточків Волинського Полісся. Воно розташоване на віддалі 8 км на схід від Ковеля, обабіч дороги "Київ - Брест", головна вулиця села перетинає шосе і залізничну колію "Київ - Рівне - Ковель". Село давнього походження. Воно згадується в документальних джерелах 1583 року у зв'язку з перебуванням на Волині князя Андрія Курбського. Збереглися перекази про те, що в центрі села були два великі колодязі, їх вода славилася чудовим смаком. Приїжджі зупинялися тут, щоб напитися. Мабуть, саме тому й поселення назване Колодяжним. Ніби нічим не відрізняється Колодяжне від інших сіл Волині, але на весь світ стало відомим завдяки Лесі Українці та Олені Пчілці, які жили і творили тут. На околиці села, в садибі, яку 1868 року придбав батько майбутньої поетеси Петро Антонович Косач, і де від 1882 року жила родина, тепер літературно - меморіальний музей Лесі Українки (відкритий 10 липня 1949 року). При вході в музей, вздовж дороги шумлять кронами старенькі каштани, їх посадив Михайло Косач. За металевою брамою широка алея веде в глибину саду, де на гранітному постаменті бронзове погруддя Лесі Українки (скульптор В. Сколоздра, 1958). За пам'ятником, обіруч від нього, меморіальна частина музею - садиби - два невеликих будинки, що потопають в зелені саду. "Білий" Лесин будинок і "сірий" будинок Косачів. Дерев'яний будиночок - "Лесин домик" зведений 1890 року майстрами Любитова й Колодяжного. Веранда була велика, колони витесані із стовурів беріз. При сонці чи в місячну ніч будиночок ніби світився своїми білими стінами, тому назвали його "білим". На даху веранди прилаштували для Лесі солярій. Рожева кімната була не тільки спальнею, а й робочим кабінетом Лесі Українки. У робочому кабінеті перед вікнами стоїть письмовий стіл, письмове приладдя, вазочка для квітів, дві поштові листівки, секретки, чашечка. Праворуч - етажерка, на поличках твори письменників, примірники журналів, праці з історії, філософії. Книги свідчать про широкі уподобання й зацікавлення Лесі Українки. Ліворуч від дверей - ліжко з червоного дерева, застелене білим покривалом, на ліжку гаптований рушник. На туалетному столику намисто, запонки, стрічка. Блакитна кімната - вітальня з чотирма вікнами. Ліворуч - коминок, біля якого Леся писала, відпочивала. Велику частину кімнати займає Лесин рояль. Середину кімнати займає овальний стіл з червоного дерева, накритий гаптованою лляною скатертиною. Дім Косачів у Колодяжному був своєрідним Волинським університетом. Тут збирався цвіт української інтелігенції. Велися літературні розмови, співались українські пісні, лунала музика. 1896 року розпочато спорудження "сірого" будинку, вікна й віконниці якого були пофарбовані в сірий колір, від чого й пішла його назва. Будинок має три кімнати, кухню, дві веранди. В 1980 року у новозбудованому приміщенні літературного музею розгорнуто експозицію. В 1991 році було проведено реекспозицію літературного музею. Над її художнім вирішенням працювали львівські художники: головний художник - архітектор Роман Батіг. Експозиція літературного музею складається з таких розділів: - Волинськими стежками Лесі Українки, - Колодяжне - колиска Лесиного таланту, - Крізь все життя - до "Лісової пісні", - Історія музею, - Трагедія родини Косачів. В експозиції представлені меморіальні речі Лесі Українки і родини Косачів, прижиттєві видання творів поетеси та Олени Пчілки, фотографії, речі побуту та етнографії Волині - рушники, крайки, одяг, відтворені фрагменти робочого кабінету і сільської хати. Копії автографів Лесі Українки виготовлені на папері XIX століття. В музеї щороку відзначається день народження Лесі Українки (25 лютого), День пам'яті (1 серпня), проводяться Роковини Т.Г. Шевченка, "Різдво Косачів", кожні 5 років - наукова конференція "Леся Українка і родина Косачів у контексті української та світової культури" з виданням наукового збірника. 1 червня 2002 року музей відвідав внук Оксани Косач (сестри Лесі), який подарував дискетку із 42 фотографіями родини Косачів. З США музей одержав архів Юрія Косача, який нараховує близько 400 експонатів, це документи, листи, фотографії, особисті речі, книги. За 2002 рік науковці музею провели близько 900 екскурсій для 26 тис. чоловік. У 2004 році в урочищі Нечимне був відкритий музей "Лісової пісні".

Музей Лесі Українки в Ялті

Музей Лесі Українки в Ялті - один з чотирьох українських музеїв, присвячених великій поетесі нашого народу. У кожного з них - в Києві, Новоград-Волинському, Колодяжному, що на Волині, - своя історія. Але історія Ялтинського музею, наймолодшого серед них, мабуть, найскладніша. Три роки з прожитих поетесою 42-х припадає на Крим, з них два вона провела в Ялті. Тисячу днів і ночей її серце билось в унісон з прибоєм Чорного моря. Тут народжувались твори, у яких зупинялись кримські миттєвості, щоб зберегтись в обіймах слова Лесі Українки на віки - "Кримські спогади", Кримські відгуки", "Над морем", "Кассандра" та ін. На початку 70-х років, напередодні 100-літнього ювілею поетеси, в Ялті виникла ініціативна група зі створення музею Лесі Українки. До неї увійшли ялтинські інтелігенти, краєзнавці, митці, зокрема колишній учень Лесі Українки, винороб-науковець Микола Охріменко, палкі прихильники творчості поетеси Олексій Нирко, Олександр Януш, Остап Кіндрачук та ін. В результаті зусиль ініціативної групи було споруджено пам'ятник Лесі Українці, установлено меморіальну дошку на будинку, де 1897 року вона проживала, започатковано збір експонатів. Однак гоніння національної інтелігенції 70-х років припинило конструктивну роботу над музеєм. Натомість у будинку, звільненому від мешканців з метою вшанування Лесі Українки, була відкрита експозиція так званого "Музею дореволюційної прогресивної російської та української культури" - відділу Ялтинського краєзнавчого музею. Повністю реставрація будинку завершилась в період краху СРСР. Тоді наступила смуга гострої полеміки: "Яким бути музею?" Відповіддю на поставлене запитання стало відкриття 1991 р. експозиції "Леся Українка і Крим" (до 120-річчя з Дня народження Лесі Українки). Незабаром, 10 вересня 1993 року, під тиском Ялтинського міського товариства "Просвіта", осередку Союзу українок, принципової позиції громадськості опір можновладців було остаточно подолано і в Ялтинському міськвиконкомі прийняли рішення про надання експозиції "Леся Українка і Крим" статусу "Музей Лесі Українка" (на правах відділу Ялтинського державного історико-літературного музею). Завдяки поповненню фондів музею та допомозі Міжнародного Фонду "Відродження" до 10-річчя незалежності України була відкрита нова експозиція музею - Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки.. Проте завдання музею - не лише консервація документів, знакових речей епохи тощо, а й наукова, популяризаторська робота, значення якої значно зростає в нинішніх умовах. Музей Лесі Українки не лише пропагує ім'я своєї патронеси, його завдання - відкрити для жителів Ялти та численних гостей курорту розмаїтий світ української культури, який, на жаль, і досі для багатьох наших сучасників є terra incognita. До того ж так чи інакше культурологічна робота музею сприяє утвердженню української державності на Кримському півострові - не гаслами і барикадами, а повсякденним випромінюванням світла, яке кличе до себе здорові націотворчі сили на Південному березі Криму. На базі музею свого часу сформувалась перша українська школа в місті, музейні приміщення стали додатковими аудиторіями для студентів Кримського державного гуманітарного інституту, тут збираються активісти товариства "Просвіта", Союзу українок, "Кримської куті" (клубу української творчої інтелігенції Ялти), заснований ексклюзив-театр "Сім муз"... Ми пишаємось друзями музею, серед яких відомі письменники і вчені, політики і артисти. Зростає українознавча бібліотека при музеї, на ошатній терасі знову народжуються нові ідеї та проекти. Нещодавно музей відзначив своє перше 10-річчя. Настала пора знайти своє місце і в глобальній Iнтернет-мережі. Сподіваємось, що ми не загубимось в її безмежному павутинні, а зуміємо з його допомогою розпочати новий етап у зростанні горизонтів пломеню, запаленого в кримському курортному місті Ялті творчою іскрою великої поетеси України. ДОРОГА ДО МУЗЕЮ До музею Лесі Українки в Ялті найкраще іти від моря, що завжди вабило поетесу, як подих волі, як дотик вічності, і втішало мінливою гамою сині та розлитим у ній небесним сяйвом. До набережної річками стікаються старовинні вулички Ялти з усіма прикметами кінця ХІХ століття. Одна з них - особливо затишна і таємнича - Катерининська (за радянських часів Літкенса), хоч, мабуть, слід було її назвати вулицею Семи Муз, так тісно вона пов"язана з мистецтвом і діячами культури. За кілька кроків зліва ви зразу побачите пам'ятник Лесі Українці (скульптор - Галина Кальченко, архітектор - Анатолій Ігнащенко). На невисокому постаменті силует поетеси, втілений у бронзі; вона немов вслухається у шум прибою, сівши відпочити неподалік моря, або ж уся у полоні прибою своїх дум. Пам"ятник встановлено у 1972 році. Скульптор Г.Кальченко, яку Олесь Гончар назвав однією з найпоетичніших високоталановитих жінок України, подарувала його місту на прохання громадськості. За пам'ятником - чепурна двоповерхова оселя з дерев'яними балконами, споруджена не без впливу мавританського стилю. Щоб опинитись в музеї Лесі Українки, треба піднятися сходами на другий поверх. Кажуть, що всі музеї світу починаються зі сходів, якщо точніше - зі сходження, бо завжди вони є символом духовного зростання нації. Не можна не погодитись зі словами Максима Горького: "Якщо народ уміє шанувати своїх великих поетів, якщо він вважає їх рідними собі - це свідчить, що народ зрозумів велике значення своїх творчих сил і навчився поважати себе". Історія створення музею Лесі Українки - це також дорога до Храму. Вона була довгою і виснажливою - майже чверть століття боротьби, праці, зневіри, і знову праці. Старше покоління передавало, як естафету, свою мрію про музей молодшому, і свої очікувані плоди вона принесла 1991 року, коли до 120-річчя з Дня народження поетеси в Ялті гостинно відчинила свої двері експозиція "Леся Українка і Крим". Отож експозиція - ровесниця незалежності Української держави. А через кілька літ, згідно з наказом Ялтинського міськвиконкому від 10 вересня 1993 року, вона отримала статус музею Лесі Українки на правах відділу Ялтинського державного об'єднаного історико-літературного музею. Завітайте в будиночок № 8 по вулиці Катерининській, який в народі ще деколи називають Лесиною домівкою. І коли переступите його поріг, хай почуються вам невмирущі слова:
Будуть приходити люди,
вбогі й багаті, веселі й сумні,
радощі й тугу нестимуть мені,
промовляти душа моя буде.

Музей Лесі Українки у Києві

(Перенаправлено з Українки Лесі музей у Києві) Перейти до: навігація, пошук Музей Лесі Українки у Києві - літературно-меморіальний музей, відкритий 1962 року. Музей розміщений у десятьох кімнатах будинку, в якому жила письменниця в різні часи від 1890 до 1910. У ньому представлені матеріали про життя і творчість Лесі Українки, рукописи, перші видання творів, її особисті речі тощо

Музей Лесі Українки у Колодяжному

(Перенаправлено з Українки Лесі музей у Колодяжному) Перейти до: навігація, пошук Музей Лесі Українки у Колодяжному, літ.-меморіальний музей у с. Колодяжному Ковельського району Волинської обл., заснований 1941 в садибі Косачів, в якій Леся Українка прожила дитячі й юнацькі роки. За нім. окупації садиба була зруйнована, і музей реставровано по закінченні Другої світової війни. У ньому розміщені першодруки творів Лесі Українки, фотокопії її рукописів й архівних документів, ілюстрації до творів та її особисті речі.