Символізм

Символізм (франц. symbolisme, з грец. "симболон" - знак, ознака, прикмета), літ.-мист. напрям кін. 19 - поч. 20 вв., основоположники якого, базуючися на ідеалістичній філософії Шопенгауера, "теорії невідомого" Е. Гартмана і поглядах Ніцше, проголосили основою мист. творчости символ - таємну ідею, приховану у глибині всіх навколишніх, а також і потойбічних явищ, що її можна розкрити, збагнути й відобразити тільки з допомогою мистецтва, зокрема музики й поезії. Зумовлена цією настановою поетика С. вирізнялася глибоким культом "слова, як такого" ("світ слова"), великою увагою до музичности, формальних пошуків, ускладнених образів й аеоціяцій, нахилом до таємничости, а то й містичности, що виявлявся особливо у використовуванні натяків і недомовок, в уживанні великих літер у деяких словах для підкреслення їх особливого значення тощо. С. виник у Франції у 1880-их pp., як реакція проти міщанства і позитивізму, зокрема проти поезії "Парнасців", натуралістичного роману й реалістичного театру. Основоположниками його були П. Верлен і С. Маллярме та їх тодішні чи й пізніші учні поети і есеїсти Анрі де Реньє, С. Прюдом, П. Кльодель, П. Валері, А. Жід, Сен-Поль Ру та ін. Своїм предтечею вони вважали Ш. Бодлера. Назви С. вжив найперше і виклав програмово його позиції Ш. Мореас. Згодом С. поширився по ін. країнах і став першою маніфестацією модернізму у світовій літературі. Під впливом евр. (й у великій мірі рос.) С., як реакція проти літератури народницького реалізму, розвинулася модерна укр. поезія поч. 20 ст. Елементи і впливи С. помітні у творчості М. Вороного, М. Філянського, Г. Чупринки, у драматичних творах О. Олеся, в поезії поетів гал. "Молодої Музи", В. Пачовського, П. Карманського, прозаїка М. Яцкова. У літ. критиці ідеї С. репрезентували М. Євшан (Федюшка), М. Сріблянський (Шаповал). Впливи С. позначилися також і в ділянці перекладу (переклади з Г. Ґавптмана, Г. Ібсена, Л. Андреєва та ін.). Укр. С. оформився організаційно вже після того, як з кінця 1910-их pp. закінчився період активізації рос. С. Поч. укр. С. пов'язані з раиньою творчістю П. Тичини (1914-17), Я. Савченка, О. Слісаренка, Д. Загула, В. Ярошенка, К. Поліщука та ін. Першим орг. осередком укр. С. було створене в Києві 1918 з участю поетів Я. Савченка, О. Слісаренка, П. Савченка, М. Семенка, В. Кобилянського і П. Тичини, як і діячів театру Л. Курбаса й М. Терещенка та мистця А. Петрицького, угруповання "Біла Студія" (назва за франц. ж. "Revue Blanche"). Силами цієї групи був виданий того ж року "Літ.Крит. Альманах" з творами названих поетів і мистців і з теоретично-програмовими сг. І. Майдана (Д. Загула) та Я. Савченка, а на початку 1919 постало нове угруповання укр. символістів "Музагет" (за зразком однойменної групи рос. символістів А. Бєлого), заходами й силами якого в травні 1919 було видано потрійне ч. ж. "Музагет" за ред. П. Тичини, В. Ярошенка, Ю. Меженка і Д. Загула. Активну участь у діяльності групи взяли, крім вище названих, А. Павлюк, М. Жук, М. Крупський та ін. Виразно символістичною мотивами й засобами була творчість Я. Савченка ("Поезії", 1918), В. Ярошенка ("Світотінь", 1918; "Луни", 1919), Д. Загула ("На грані"), О. Слісаренка ("На березі Кастальському"), К. Поліщука ("Поезії"), А. Павлюка ("Сумна радість"), М. Терещенка (вірші в "ЛНВ" й "Музагеті"), В. Кобилянського (посмертна зб. "Мій дар", 1920). Вершинним виявом укр. С. стала зб. Л. Тичини, "Соняшні кларнети" (1918), як своєрідна й унікальна подекуди в евр. С. "музикальна симфонія" (А. Шамрай). Під впливом С. перебував початково й П. Филипович. Символічна за настроєм і засобами була перша зб. не зв'язаного орг. з символістами Т. Осьмачки "Круча" (1922). Поза межами УРСР впливами С. була позначена рання творчість Р. Купчинського, В. Бобинського ("В притворі храму", 1919; "Тайна танцю", 1924) й ін. гал. поетів, згуртованих б. ж. "Митуса" (1922) та І. Крушельницького, як також поетів і мистців еміґрантів, згуртованих б. ж. "Сонцецвіт" у Тарнові (1922). Існування символістичного угруповання обмежилося періодом 1917 - 19: М. Семенко й О. Слісаренко активізувалися в укр. футуризмі; ін., після останньої спроби з альманахом і групою "Ґроно", перейшли під ударами офіц. критики на позиції "пролет. літератури". Від С. і його естетичних настанов відмовився згодом і П. Тичина. Настанови С. і гасло "мистецтво для мистецтва" обстоювали ще деякий час у крит. писаннях Ю. Меженко, К. Поліщук, й А. Павлюк. У 1934 - 37 більшість кол. символістів, навіть ті, що перейшли на вимагані сов. режимом "пролет." позиції, були знищені, розстріляні або загинули в концтаборах: Я. Савченко, О. Слісаренко, Д. Загул, В. Ярошенко, В. і К. Поліщуки, Л. Курбас, І. Крушельницький, В. Бобивський та ін. Традиції укр. С. і його мист. настанов продовжували у 20-их pp. на еміґрації - К. Поліщук (пронизана месіяністичними мотивами зб. "Звуколірність", 1921), й А. Павлюк (у виданих в 1925 - 31 зб. у Празі); з 1945 Т. Осьмачка, В. Барка, М. Орест і зокрема О. Зуевський (зб. "Золоті Ворота", 1947; "Під знаком фенікса", 1958), два останні - активні перекладачі творів Р. М. Рільке, С. Ґеорґе, С. Маллярме та ін. евр. символістів. Виразного й ориґінального оформлення й вияву у творчості укр. поетів (поза еміґраційними - М. Орестом й О. Зуєвським) С. не набув. У ньому перехрещувалися різні впливи, в тому ч. й народницької поезії і чужих для С. напрямів (футуризм і ін.). У порівнянні з евр. й рос. С. укр. С. був формально спізненим й епігонським напрямом. Характеристичною особливістю укр. С. було його усучаснення - намагання висловити з допомогою символістичних мотивів і засобів захоплене чи й заперечливе ставлення авторів до дорев. і рев. дійсности. Укр. образотвочі мистці-символісти, як і їх евр. попередники й сучасники, намагалися знайти синтезу кольорів і ліній, яка могла б висловити ідею. Елементи С. і його впливи наявні у творчості чл. "Музагету" і "Ґрона" - М. Жука, М. Бурачека, А. Петрицького, і передусім Ю. Михайлова, а на Західній Україні - О. Новаківського, раннього П. Ковжуна, р. Лісавського, Л. Ґеца, О. Сорохтея та Ан.; "а еміґрації до неосимволізму можна віднести малярську творчість В. Цимбала. Впливами С. позначена й рання театральна творчість Л. Курбаса і його Молодого Театру в 1917-19.