Головна сторінка
Біографія
Рідне місто письменниці
Кохання
Портфоліо
Леся Українка у Криму
Поезія
Музика
Смерть
Додаткова інформація:
  • Символізм
  • Рукописи
  • Музеї
  • Вірші Лесі Українки
  • Стаття з газети
  • Про розробника
    Співець
    Пишно займались багрянії зорі
    Колись навесні,
    Любо лилися в пташиному хорі
    Пісні голосні;
    Грала промінням, ясним самоцвітом
    Порання роса,
    І усміхалась весняним привітом
    Натури краса.
    Гордо палала троянда розкішна,
    Найкраща з квіток, -
    Барвою й пахом вродливиця пишна
    Красила садок.
    А соловейко троянді вродливій
    Так любо співав,
    Голосом дивним співець чарівливий
    Садки розвивав;
    Слав до вечірньої зорі прощання,
    Що гасла вгорі,
    Ще ж голосніше співав на вітання
    Поранній зорі…
    Вже пролетів, немов пташка зальотна,
    Весняний той час, -
    Осінь холодная, осінь вільготна
    Панує у нас.
    Тихо спускається нічка осіння, -
    Година сумна;
    Місяць холоднеє кида проміння;
    Здалека луна
    Пугача віщого крик - гук єдиний.
    Діброва німа.
    Де ж соловейко? де ж спів солов'їний?
    Ох, де ж він? Нема!
    В вирій полинув, де вічная весна,
    Натхненний співець.
    Вічно красує там рожа чудесна,
    Там теплий вітрець;
    Глухо і смутно кругом на просторі,
    Мій гаю сумний!
    Кинув співець тебе в тузі та в горі,
    Тебе й край рідний.
    Тиша така тепер всюди панує.
    Лиш в листі сухім
    Вітер зітха, мов дріада сумує,
    Із жалем глухим.
    Чом я не маю огнистого слова,
    Палкого, чому?
    Може б, та щира, гарячая мова
    Зломила зиму!
    І розлягалась би завжди по гаю
    Ясна-голосна
    Пісня, й розквітла б у рідному краю
    Новая весна.
    Та хоч би й крила мені солов'їні,
    І воля своя, -
    Я б не лишила тебе в самотині,
    Країно моя!
    Hosted by uCoz